Спочатку нагадаю, яка різниця між панщиною і кріпацтвом.

Панщина — це середньовічна форма сплати земельної ренти, коли селянин має обов'язок відпрацювати у землевласника певну кількість часу за право користуватися клаптиком землі для забезпечення власних життєвих потреб.

Ця форма відносин склалася з переходом від племінного способу життя до феодалізму. Причини були демографічні і технологічні. В ранньому середньовіччі зросла кількість населення. З племінного середовища виділилася верства багатішої заслуженішої шляхти, маєток котрої починає спадкуватися наступними поколіннями. Дедалі менше залишається придатної для землеробства незайнятої землі. Бідніші люди без землі орендують землю у багатіших. Оренда в нерозвинутій системі грошових відносин переважно сплачувалася натураліями або відпрацюванням. З відсутністю законів, що регулюють оренду землі, багаті шляхтичі могли ціну оренди необмежено підвищувати. Наприклад, в Польщі панщина за одне століття зросла з 14 днів на рік до трьох днів на тиждень. Шляхта, що в монархічній середньовічній державі зосереджувала в собі одночасно функцію законодавчу, виконавчу, судову і військову, за таких умов багатіла. А селянство радикально бідніло.

Зазвичай панщина передувала появі кріпацтва, перед його скасуванням бувала обмежувана державними законами і залишалася якийсь час після його скасування. Панщина не завжди була виключно на користь землевласника. У феодальній системі відносин, коли нижчий пан (васал) підлягав вищому панові (сеньйорові), панські маєтки були одночасно й адміністративними одиницями держави, як зараз області і райони. Тож панщина була працею і на утримання феодальної державної системи.

Кріпацтво — це закріплення селян з землею до панського маєтку з позбавленням свободи володіти своїм маєтком і навіть своїм тілом. Наприклад, кріпак без дозволу землевласника ані не мав права одружитися. Кріпаками переважно ставали боржники, що не змогли сплатити високу земельну ренту. Ставали маєтком землевласника. Їхні борги успадковувалися дітьми. Так і їхні діти народжувалися кріпаками.

Варто зауважити, що середньовічний кріпак був в деякому сенсі у гіршій ситуації, ніж раб. Раб не мав жодний власний маєток, працював знаряддям праці землевласника, але за те був з прибутку землевласника утримуваний. Кріпак мусів працювати на землевласника своїм власним знаряддям праці, а про своє харчування і житло мусів потурбуватися сам у вільний від панщини час.

Теж варто зауважити, що не всі селяни були кріпаками. Через відмінні демографічні, географічні, економічні і релігійні умови був різний відсоток кріпаків серед селян в різних добах і країнах.

На території Західної Україні закріпачення в XVI-XVII століттях під польською владою проходило швидше, ніж в ранньому середньовіччі. В той же ж час в Східній Україні ситуація була значно кращою. По-перше в Східній Україні в зв'язку з частими татарськими набігами була виразно інша пропорція вільної землі щодо кількості населення. По-друге, хоч бувало закріпачення бідноти навіть багатішою козацькою старшиною, небезпека повстань через близькість Запорізької Січі стримувала від надто жорсткого ставлення до селян.

Скасування кріпацтва проходило в різних країнах у різний час. Вважається, що перше скасування кріпацтва відбулося в Англії в XIV столітті. Було наслідком масових селянських повстань. Остання відміна кріпацтва була в Російській імперії в 1861 році. У монархії Габсбурґської династії, під владою котрої після розподілу Польщі з 1772 року була Галичина, ця реформа пройшла з кількасотрічним запізненням порівняно з Англією, але на 80 років раніше, ніж в Росії.

Скасування кріпацтва імператором Йозефом II мало декілька причин. По-перше, до того вели в добі просвітництва гуманні міркування. Вже мати Йозефа II імператриця Марія Терезія законом обмежила панщину, щоб полегшити життя підданих. Теж Марія Терезія вже з 1774 року зобов'язала відвідувати початкову школу всіх дітей віком від 5 до 12 років, навіть з кріпацьких сімей. По-друге, реформи Йозефа II на користь простих підданих в значній мірі були впроваджувані зі страху перед небезпекою революції. У французькій революції було страчено рідну сестру імператора королеву Франції Марію Антуанету. По-третє, Йозеф II проводив реформу державного апарату, що полягала в поступовій заміні феодальної сеньйорсько-васалської вертикалі влади урядами керованими найнятими державними службовцями. Зменшення впливу шляхти помагало централізації абсолютної влади монарха.

В 1781 році Йозеф II скасував кріпацтво в Австрії і Чехії, а в 1782 році додатково видав віддільний патент для Галичини. Панщина була обмежена вже раніше і в обмеженій формі залишилася до 1848 року. В 1848 році внаслідок хвилі повстань австрійська імперія зазнала багато інших далекосяжних реформ. Наприклад, було створено парламент і прийнята перша австрійська конституція.

Коли віденьска влада в 1782 році в Галичині скасувала кріпацтво, в Східній Україні після знищення Катериною II Запорізької Січі почалося навпаки повторне закріпачування селян. В 1783 році на території створених в Східній Україні губерній почали діяти російські закони. Селянам було заборонено вільне пересування. Пройшло закріпачення селянства з наказу царської влади. Без запорізького козацтва вже не було сили, здатної закріпаченню протистояти. В Росії було відмінено кріпацтво аж в 1861 році, а панщина (російською “барщина”) залишалася до 1882 року. На жаль, після відміни панщини і в Австрії, і в Росії ще все одно існували грошові зобов'язання селян щодо їхнього пана.

В учбових закладах за радянської влади визнавали економічну відсталість дореволюційної Росії, але не дуже раді згадували про соціальну відсталість східної російської частини України порівняно з західною австрійською. Фактом є, що країни, в котрих раніше відмінили кріпацтво (Англія, Голландія), мали найшвидший економічний розвиток. Коли в другій половині XIX століття селяни з Галичини вже починали їздити на заробітки в Америку і пізнавали світ, селян зі Східної України в складі Російської імперії пани ще могли продавати і програвати в карти.

Є іронією долі, що в 1654 з приєднанням Східної України до Росії західні українці були покинуті польським панам напризволяще і мусили заздрити своїм братам на гетьманщині. А в 1783 році ситуація дзеркально змінилася: українці під владою австрійців стали вільними, а українці в східних регіонах ще 80 років мусили терпіти у кріпацтві. Найбільше не пощастило волинянам, що за Хмельницького в XVII столітті були залишені під гнітом польської влади, а з розподілом Польщі у XVIII столітті опинилися у Російській імперії.

Хронологія:

1648 — початок повстання проти польського утискування

1654 — приєднання Східної України до Росії

1667 — перша заборона друку в Україні книжок з українською вимовою

1688 — приєднання Київської митрополії Царгородського патріархату до Московської патріархії

1721 — пониження Київської митрополії на архієпископат

1764 — скасування Гетьманату

1766 — заміна виборних посад призначенням зверху

1772 — розподіл Польщі, витворення королівства Галичини і Володимирії під владою династії Габсбурґ

1775 — обмеження панщини в Галичині

1775 — знищення Запорізької Січі